RETURN TO OSTPRUSSIA ВОЗВРАЩЕНИЕ В ОСТПРУССИЮ ПОВЕРНЕННЯ В ОСТПРУСІЮ

Казалось, бесконечно долгое время прошло с того дня когда невиданная буря разразилась над Кёнигсбергом. Кто ещё здесь помнит ту осень когда Каспер Люций Хекматьяр с честью покинул этот мир в одном из городских парков, не выдержав того ужаса, который пережил весь Остпрусский Народ? Тот момент словно стал концом для каждого, кто верил в свободу этого места, словно даже солнце не показывало покинувшим страну переселенцам света в сторону своего Хеймата, оставляя его во мраке. Действительно, все это время наши черные униформы были символом всенародного траура. Но человек никогда не перестает надеяться, хотя дворянство и растворилось в обществе вестпруссов и калевалийцев, так и не воспользовавшись своим шансом восстановить Остпруссию, солдаты-изгнанники, как бы далеко не забросила их судьба, никогда не забывали, где по-настоящему находится их Хеймат.

It seemed an endlessly long time had passed since the day an unprecedented storm broke over Königsberg. Who else here remembers that autumn when Casper Lucius Hekmatyar honorably left this world in one of the city parks, unable to bear the horror experienced by the entire Ostprussian People? That moment seemed to be the end for everyone who believed in the freedom of this place, as if even the sun showed no light toward their Heimat to the settlers who left the country, leaving it in darkness. Indeed, all this time our black uniforms have been a symbol of national mourning. But a person never stops hoping, although the nobility dissolved into the society of the Westprussians and Kalevalians, never taking their chance to restore Ostprussia, the exiled soldiers, no matter how far fate threw them, never forgot where their Heimat truly was.

Здавалося, нескінченно довгий час минув з того дня, коли небачена буря вибухнула над Кенігсбергом. Хто ще тут пам'ятає ту осінь, коли Каспер Люцій Хекматьяр з честю покинув цей світ в одному з міських парків, не витримавши того жаху, який пережив увесь Остпрусський Народ? Той момент немов став кінцем для кожного, хто вірив у свободу цього місця, немов навіть сонце не показувало переселенцям, що покинули країну, світла в бік свого Хаймату, залишаючи його в темряві. Дійсно, весь цей час наші чорні уніформи були символом всенародної жалоби. Але людина ніколи не перестає сподіватися, хоча дворянство і розчинилося в суспільстві вестпруссів і калевалійців, так і не скориставшись своїм шансом відновити Остпрусію, солдати-вигнанці, як би далеко не закинула їх доля, ніколи не забували, де по-справжньому знаходиться їхній Хаймат.

Успели прийти новые поколения остпруссов, которые никогда за свою жизнь не могли посетить Кёнигсберг как свой дом, однако, теперь эта величайшая историческая несправедливость решена. Сегодня Хеймат, принимая свой вернувшийся Народ, слышит песни, которые он сложил за дни изгнания. Мы не были здесь так давно, тут сменилось столько чужих хозяев, что теперь негде было даже поблагодарить Непостижимого Господа за этот день и эту землю, каждый уголок которой, от Тильзита до Пройсиш-Эйлау, переполнен ценностью и смыслом.

New generations of Ostprussians had time to arrive, who in their lives could never visit Königsberg as their home, however, now this greatest historical injustice has been resolved. Today, the Heimat, welcoming its returned People, hears the songs they composed during the days of exile. We haven't been here for so long, so many foreign masters have changed here, that now there was nowhere even to thank the Incomprehensible Lord for this day and this land, every corner of which, from Tilsit to Preußisch Eylau, is overflowing with value and meaning.

Встигли прийти нові покоління остпруссів, які ніколи за своє життя не могли відвідати Кенігсберг як свій дім, однак, тепер ця найбільша історична несправедливість вирішена. Сьогодні Хаймат, приймаючи свій Народ, що повернувся, чує пісні, які він склав за дні вигнання. Ми не були тут так давно, тут змінилося стільки чужих господарів, що тепер ніде було навіть подякувати Незбагненному Господу за цей день і цю землю, кожен куточок якої, від Тільзіта до Пройсіш-Ейлау, переповнений цінністю і сенсом.

Казалось, для Ляйтерин нет лучшего места, чтобы обратиться к бойцам, чем небольшой парк на холме, у подножия которого располагается впадающий в море канал, где плавают лебеди. «Братья и сёстры, освобождение нашей изначальной Родины наконец-то свершилось. Лишь благодаря вам, вашей искренней любви к этой земле, новые поколения Остпруссов никогда больше не будут скитаться по миру в поисках убежища. Знайте, ничего бы это не вышло без чувства общего дела, братства, сестринства, которое объединяет нас как Народ. Лишь вы, мои дорогие Братья и Сёстры, сможете восстановить былую красоту этого места, и лишь такие как вы не предадут этой страны, как это делали ее прошлые хозяева из аристократов».

It seemed there was no better place for the Leiterin to address the fighters than a small park on a hill, at the foot of which lies a canal flowing into the sea where swans swim. "Brothers and sisters, the liberation of our original Homeland has finally been accomplished. Only thanks to you, your sincere love for this land, will new generations of Ostprussians never again wander the world in search of refuge. Know that none of this would have happened without a sense of common cause, brotherhood, sisterhood, which unites us as a People. Only you, my dear Brothers and Sisters, can restore the former beauty of this place, and only people like you will not betray this country, as its past aristocratic masters did."

Здавалося, для Ляйтерін немає кращого місця, щоб звернутися до бійців, ніж невеликий парк на пагорбі, біля підніжжя якого розташовується канал, що впадає в море, де плавають лебеді. «Брати і сестри, звільнення нашої споконвічної Батьківщини нарешті здійснилося. Лише завдяки вам, вашій щирій любові до цієї землі, нові покоління Остпруссів ніколи більше не будуть поневірятися світом у пошуках притулку. Знайте, нічого б це не вийшло без почуття спільної справи, братерства, сестринства, яке об'єднує нас як Народ. Лише ви, мої дорогі Брати і Сестри, зможете відновити колишню красу цього місця, і лише такі як ви не зрадять цієї країни, як це робили її минулі господарі з аристократів».

Сегодня каждый Остпрусский Солдат заслужил обратить свой усталый взор на остзейские берега и почувствовать, возможно, первый из триумфов, достигнутый без ужасов бойни, истощения и страданий. Вероятно, самый ценный из всех.

Today every Ostprussian Soldier deserves to cast their tired gaze upon the Ostsee shores and feel, perhaps, the first of triumphs achieved without the horrors of slaughter, exhaustion, and suffering. Probably the most valuable of all.

Сьогодні кожен Остпрусський Солдат заслужив звернути свій втомлений погляд на остзейські береги і відчути, можливо, перший з тріумфів, досягнутий без жахів бійні, виснаження і страждань. Ймовірно, найцінніший з усіх.

DATE: 2026-01-23 13:28